Коли я гладжу нашу пухнасту норвезьку лісову кішку Містік, коли граюся з нею або коли вона ввечері засинає в мене на колінах, то важко повірити, що це та сама кішка, яку ми зустріли багато років тому. Раніше вона жила на вулиці, мала недостатню вагу й усіх боялася. Однак це поступово змінилося, коли я почала щодня приносити для неї їжу. Одного разу вона нарешті дозволила мені погладити себе, а решта – то вже історія.

Перетворення Містік є нагадуванням про зцілення, яке може прийти з терпінням та любов’ю. Це нагадує мені про Боже серце, описане в 42-му розділі Книги пророка Ісаї. Там розповідається про Раба, сповненого Божим Духом (в. 1), Який невтомно працюватиме над встановленням Божої “правди” (вв. 3-4).

Однак цей Раб, Ісус (Мт. 12:18-20), не буде здійснювати Божу справедливість через насильство чи гонитву за владою. Натомість Він буде тихим та лагідним (Іс. 42:2), ніжно і терпляче піклуючись про тих, кого відкинули інші – “надломлених” та поранених (в. 3).

Бог ніколи не залишає Своїх дітей. Він має достатньо часу, щоб піклуватися про наші зранені серця, поки вони нарешті не почнуть зцілюватись. Завдяки Його лагідній, терплячій любові ми поступово вчимося знову любити і довіряти.