Відвага в Христі
На початку ХІХ століття Мері МакДауелл жила спокійним життям на відміну від тих, хто був пов’язаний зі складськими приміщеннями в Чикаго. Хоча її дім знаходився всього за двадцять миль від них, вона мало що знала про жахливі умови праці, які спонукали робітників складів виходити на страйки. Дізнавшись про труднощі, з якими стикалися вони та їхні родини, МакДауелл переїхала туди і жила серед них, виступаючи за поліпшення умов праці. Вона служила їхнім потребам, у тому числі навчала дітей у школі, що знаходилась в задній частині маленької крамниці.
Спонукання до молитви
Одного разу моя колега розповіла, як її молитовне життя покращилось завдяки нашому менеджеру. Я була вражена, думаючи, що, можливо, наш непростий керівник поділився з нею якимись духовними істинами і вплинув на те, як вона молиться. Втім я помилилась. Моя подруга продовжила пояснювати: “Кожного разу, як я бачу, що він наближається, я починаю молитись”. Її молитовне життя покращилося, бо вона більше молилася перед кожною розмовою з ним. Вона знала, що потребує Божої допомоги в складних робочих стосунках з керівником, і тому почала більше звертатися до Господа.
Вміння слухати
Близька подруга висувала проти мене суворі звинувачення. Моє серце було готове вирватися з грудей, і я вже відкрила рота, щоб спростувати її слова. Те, що я розмістила в інтернеті, не мало до неї жодного відношення, але вона чомусь взяла це близько до серця. Перш ніж почати говорити, я прошепотіла молитву. В душі настав спокій, і раптом я відчула біль, який ховався за її звинуваченнями. Стало ясно, що все серйозніше, ніж здавалося. Моїй подрузі було боляче, і бажання дати їй відсіч раптом зникло. Мені захотілося їй допомогти.
Божа мудрість рятує життя
Листоноша занепокоїлась, побачивши, що поштова скринька однієї з її клієнток переповнена. Вона знала, що літня жінка живе сама і зазвичай забирає пресу. Прийнявши мудре рішення, працівниця пошти розповіла про своє занепокоєння сусідам жінки. Виявилось, що в одного із них був запасний ключ від її будинку. Разом вони увійшли до помешкання літньої жінки і знайшли її лежачою на підлозі. Вона впала чотири дні тому і не могла встати, аби покликати когось на поміч. Мудрість, небайдужість та рішучість листоноші, ймовірно, врятували життя одинокої жінки.
Жити вірою
Під час нашої ранкової прогулянки берегом озера Мічиган сонце освітлювало воду під ідеальним кутом, створюючи вражаючий краєвид. Я попросила подругу зупинитися і почекати, поки я зроблю знімок. Яскраве сонце не дозволяло побачити зображення на екрані телефона. Однак, маючи певний досвід, я відчувала, що знімок буде чудовий. “Зараз нічого не видно, але такі фотографії завжди виходять гарними”, – сказала я подрузі.
Вибір
Через декілька тижнів після смерті близької подруги я розмовляла з її мамою. Я не наважувалась запитати, як у неї справи, бо вважала це недоречним, адже вона була в скорботі. Зрештою, я відкинула свої вагання і просто запитала, як вона тримається. І ось що вона сказала у відповідь: “Слухай, я обираю радість”.
Бог покриває гріх
Самотня мама в 1950-х роках влаштувалася працювати друкаркою. Проте була одна проблема: у неї траплялися друкарські помилки. Намагаючись знайти спосіб виправити свої помилки, вона винайшла те, що стало відомим як “рідкий папір” – білу рідину, коректор, для замазування друкарських помилок. Після висихання на пробілі можна було надрукувати правильну літеру, ніби ніякої помилки і не було.
Маска благословіння
Коли пік пандемії було пройдено, правила носіння масок пом’якшили. Тоді я почала забувати брати з собою маску в ті місця, де їхня наявність все ще була обов’язковою, наприклад, у школу доньки. Якось, коли маска була потрібна, виявилося, що в мене в машині є тільки одна, яку я намагалася не одягати. На ній великими літерами було написано: “благословіння”.
Віра дитини
Коли наша названа бабуся після декількох інсультів опинилася в лікарні, лікарі не знали, наскільки постраждав її мозок. Треба було почекати, поки її стан трохи покращиться, щоб потім перевірити функціонування мозку. Вона промовила всього декілька слів, які були мало зрозумілими. Втім коли 86-річна жінка, яка дванадцять років наглядала за моєю дочкою, побачила мене, вона відкрила свої пересохлі вуста і запитала: “Як Кайла?” Перші слова, які вона до мене промовила, стосувались моєї дитини, яку вона щиро та сильно любила.
Одягнутися в смиренність
У британському реаліті-шоу “Бос під прикриттям” директорка великої корпорації з виробництва та продажу заморожених солодощів влаштувалася на роботу в один із магазинів звичайною касиркою. Одяг та макіяж зробили її невпізнанною для співробітників. Її метою було дізнатися, що насправді відбувається на місцях. Завдяки цьому вона змогла вирішити низку проблем, з якими зіткнувся магазин.
Справжнє благочестя
Влітку після другого курсу коледжу несподівано помер мій однокурсник. Я бачила його за кілька днів до смерті, і виглядав він чудово. Ми були молоді і, як нам здавалося, у розквіті сил. Вступивши в студентське братство, ми вже встигли потоваришувати, і раптом смерть...
Бог пам’ятає імена
У першу неділю після того, як я почала працювати з молоддю в церкві й познайомилася з деякими з них, я заговорила з сором’язливою дівчинкою, яка сиділа біля мами. Я посміхнулася, звернулася до неї на ім’я і спитала, як у неї справи. Дівчинка підвела голову і подивилася на мене широко розплющеними карими очима. “Ви пам’ятаєте, як мене звуть!” – сказала вона тихим голосом. Просто вимовивши ім’я дівчинки, яка, мабуть, відчувала себе незначною серед безлічі дорослих у церкві, я завоювала її довіру. Вона відчула увагу та турботу.
Вічне життя
“Не бійся смерті, Вінні, – сказав Ангус Тук, – бійся непрожитого життя”. Ця цитата з книги “Вічний Тук”, за якою також зняли фільм, цікава тим, що звучить із вуст персонажа, який не може померти. За сюжетом сім’я Туків стає безсмертною. Юний Джеймс Тук закохується у Вінні і благає її прийняти безсмертя, щоб вони назавжди залишилися разом. Але мудрий Ангус розуміє, що вічне існування та справжнє життя – не одне й те саме.
Від стресу до спокою
Переїзд вважається одним із найсильніших стресів у житті людини. Ми переїхали до нашого теперішнього будинку після того, як я прожила в попередньому майже двадцять років. З них вісім я жила там зовсім одна, а потім вийшла заміж. Чоловік переселився до мене з усім своїм майном. Потім з’явилася дитина, майна побільшало.
Втіха на одвірках
Переглядаючи стрічку повідомлень у соціальній мережі після повені на півдні штату Луїзіана у 2016 році, я натрапила на публікацію своєї подруги. Її будинок серйозно постраждав, попереду було багато роботи з прибирання та ремонту. Мама подруги радила їй просити допомоги в Бога. Через деякий час подруга виклала в мережу фотографії віршів із Біблії, які вона виявила на дверних коробках, коли з них зняли лиштви. Ймовірно, їх написали під час зведення будинку. Священні тексти на дерев’яних дошках принесли їй втіху.