Я дивлюся на нічне небо. Мільярди зірок, краса Божої величі й премудрості, яка викликає в душі трепет і захоплення. Мені спокійно і радісно, що тепер я Його дитя, а Він мій Отець… Але кілька років тому все було зовсім по-іншому. Я дивилася на зірки і питала Бога: “Ти ж зміг створити цей Всесвіт, всі ці зірки. Невже Ти не можеш зцілити одне маленьке сердечко? Серце мого сина”.

Я вірила в Бога, напевно, як і більшість людей. Рівно настільки, щоб Він не доставляв мені занепокоєння. Коли щось траплялося і мені була необхідна допомога, я відразу згадувала про Нього, просила про допомогу. Але як тільки проблеми вирішувалися, думка про Бога розчинялася в марноті світського життя. У глибині душі я знала, що пекло (якщо воно є) не для мене, тому що я не вбивця, не злодійка, жити нікому не заважаю, значить мені – в рай! А пекло – це для таких, як Гітлер. Тому про що турбуватися?

Йшли роки. Хтось одного разу подарував мені Біблію, а потім хтось інший намагався розповісти мені про Святу Трійцю. Найчастіше роздуми про Бога з’являлися, коли дивилася на красу і складність навколишнього світу. У моєму розумінні Бог був тільки добрим, а місце Його існування – десь за хмарами. Він всіх нас любить, прощає гріхи, допомагає. І, так чи інакше, всіх врятує. З таким Богом жити було дуже зручно. Про те, що Бог Справедливий, Святий, що Він може гніватися, мені навіть в голову не могло прийти. Але Бог занадто милостивий, щоб залишити мене в такій духовній сліпоті.

Як грім серед ясного неба, прозвучав діагноз мого сина: “Вроджена вада серця”. Потрібна операція. Рік очікування і болісних мук та страждань. Сталося так, що на операцію нам довелося їхати в іншу країну. Пам’ятаю період очікування операції в лікарняній палаті: ось першу дитину відвезли, другу, скоро наша черга. Я про себе повторюю: “Господи, я не готова, не готова… не віддам їм мого синочка… не можу”. І раптом зайшов лікар і сказав: “На жаль, ми не зможемо сьогодні зробити вашому хлопчику операцію. Привезли дуже важкохвору дитину, і ми повинні невідкладно її прооперувати. Тому повертайтеся додому, і через 5 днів ми чекаємо вас на операцію, ви підете першими”. Бог подарував нам ще 5 днів відстрочки, ми були щасливі. У ці дні ми намагалися забути про майбутнє випробування. Але щовечора я в тиші молилася. Вже тоді чітко зрозуміла, що в цьому світі немає ні збігів, ні випадковостей.

Отже, я стояла на колінах, дивилася на нічне небо і питала Бога: “Ти ж зміг створити цей Всесвіт, всі ці зірки. Невже Ти не можеш зцілити одне маленьке сердечко?” І раптом я ніби почула думку: “Довірся!” І такий незрозумілий спокій зійшов на мене, ніби хтось зробив анестезію, зняв увесь біль. Такий світ увійшов всередину мого серця. Але вранці перша думка була, що сьогодні ми йдемо в лікарню, а завтра – операція. Всі ще спали, а я стала молитися: “Господи, сьогодні… сьогодні ми повертаємося. Це неминучість. Допоможи мені. Що мені робити? Де відповідь, де відповідь?” І раптом я знову “почула думку”. Я пишу так, тому що знаю точно: це була не моя думка, але вона була дана в мій розум, я почула: “ВІДПОВІДЬ НАВПРОТИ ТЕБЕ”. Я не відразу зрозуміла, але з вікна побачила невелику церкву. Я запропонувала чоловікові піти туди на служіння і попросити, щоб пастор помолився і благословив нашого синочка на майбутню операцію. Ми пішли на служіння. Церква була дуже світла, затишна, зі справжнім органом. Пастор прочитав уривок із Біблії й почав проповідь. Я не розуміла, про що він говорить (не знала мову), чоловік зрідка перекладав мені найбільш значущі фрази. А потім під орган співав дитячий хор. Це було незабутньо! Коли служіння закінчилося, чоловік все розповів пастору і попросив благословити нашого хлопчика. А він каже: “Послухайте, але ж зараз у церкві є лікар із того ж госпіталю, де вашій дитині повинні робити операцію”. Він познайомив нас із цією людиною. Як виявилося, ім’я цього лікаря було таке ж, як і у нашого сина. Чоловік розповів йому всю історію і наші переживання. Лікар слухав дуже уважно, а потім сказав: “Знаєте, це дивно. Я рідко буваю в цій церкві, але сьогодні мене просто тягнуло сюди прийти, я не міг собі цього пояснити. Але тепер я зрозумів усе”. Потім він запитав прізвище нашого кардіолога і почав телефонувати. Він довго з кимось розмовляв, але чоловік перевів мені тільки одну фразу: “Я знаю, що всім дітям ми надаємо максимум уваги, але цей малюк увійшов у моє серце”. Напередодні операції нам поміняли хірурга, а лікар весь час телефонував у кардіологію і питав про нашого хлопчика. Але на цьому Божі чудеса не закінчилися.

У дитячій кардіології було лише дві палати по чотири місця в кожній, тобто розраховано на 8 людей. Я дуже переживала, бо не володіла іноземною мовою і не могла собі уявити, як я буду спілкуватися з лікарями та медсестрами. Мало було шансів і на те, що серед цих людей виявиться російськомовна жінка. Але Господь подбав про все. За день до нашої операції одна українська жінка, яка живе там уже 7 років, купала своє немовля і почула прискорене серцебиття. Вона викликала лікаря, і той підтвердив тахікардію і негайно відправив її з дитиною для обстеження в госпіталь. Таким чином, Господь вирішив і цю проблему. Ця жінка була мені підтримкою під час перебування в лікарні. І коли в палаті у мого хлопчика відкрилося блокування вени і почала надходити кров, завдяки Господу і моєму перекладачу кровотеча було швидко зупинена. Як я дізналася пізніше, її з дитиною виписали наступного дня після нас, і лікар сказав, що ніякої тахікардії не спостерігається, все в повному порядку.

Ось так Бог наблизив мене до Себе. Він створив ситуацію, коли у мене не було поруч друзів, рідних, коли через хворобу сина нас з чоловіком розділяли різні континенти, коли я опинилася наодинці зі своєю бідою – величезною, як прірва. Щоб показати на краю цієї прірви, що Бога може бути досить у всьому! Саме тоді моє горе витіснило мирську мішуру, і я відкрила Йому серце. Він входив в моє серце, показуючи марність людських зусиль, коли там відсутній Бог. Він показав мені марнування дорогоцінного часу на НІЩО! Він дав мені свою підтримку, показав, що для Нього немає нічого неможливого. Вкотре Він показав мені Свою любов, але тільки цього разу я прийняла її. З того часу моє життя стало змінюватися. Поступово, крок за кроком, Ісус вирівнював мій шлях. Він став очищати мене від гріха, в якому я жила. Спочатку від явного гріха, а потім і від прихованого, в якому ми живемо кожен день і навіть не замислюємося, що це гріх. Від гріха, який для людей вважається нормою життя. Зараз Христос живе в моєму серці, і це дає таку любов і спокій, які ніколи не може дати людина. Бог навчив мене довіряти Йому як мудрому і люблячому Отцеві. Я прийняла хрещення і нескінченно дякую Господу за те, що Він привів мене в Свій Дім на цій Землі – до церкви. Дякую за всіх братів і сестер у Христі. За те, що мій синочок любить перебувати в Домі Божому і славить Господа в молитвах і віршах. Дякую Господу за мою маму, яка також прийняла Господа в своє серце. За брата, який полюбив Бога всією душею. За чоловіка, який знайшов давно втрачений шлях до Бога.

Я хочу сказати людям, які ще не з Богом: йдіть до Бога, поки ви і ваші діти в здоров’ї та благополуччі. Не випробовуйте Бога. Він занадто любить вас і зробить все можливе, щоб врятувати вас і вберегти від гіршої долі, яка може трапитися з вами у вічності.

Оксана, Україна