Я завжди поруч, хіба ти не знав про це?

Я завжди поруч, хіба ти не знав про це?

Хочу засвідчити вам про диво, яке Господь вчинив у моєму житті.

31 березня 2021 року я, моя старша дочка Кароліна та син Марк поверталися із західної України.

Ми купили обладнання для нашої сімейної пекарні і їхали додому в Київ через гори Карпати.

Я був дуже втомлений, оскільки провів за кермом близько двадцяти годин. На додаток до всього, навігатор повів нас короткою, але більш небезпечною дорогою. Так як я не знав шляху, то довірився навігаційному додатку в моєму телефоні.

Ми їхали дуже крутими гірськими серпантинами, які були зовсім неосвітлені, а дорога була дуже небезпечною.

У якийсь момент я відволікся і проїхав потрібний поворот, тому звернув не на ту дорогу. Проїхавши декілька кілометрів, я прийняв рішення розвернутися, так як навігатор показував величезний гак в десятки кілометрів, який нам довелося б подолати та втратити ще кілька годин нашого часу.

Переконавшись, що попереду і позаду немає ніякого авто, я почав здавати назад, і через сильну втому не розрахував дистанцію: мою машину почало затягувати в прірву. На додаток до всього, верстат вагою 400 кілограмів знаходився в багажному відділенні нашого мікроавтобуса, і через це автомобіль став некерованим.

Мене все більше затягувало в прірву подалі від дороги. У якийсь момент я зрозумів, що шансів виїхати самому в мене немає. Машина практично висіла передніми колесами вгору і почала нахилятися набік. Мені здавалося, що варто зробити один невірний рух і моя машина боком полетить з гори.

Я попросив доньку, щоб вона швиденько бігла до дороги і зупиняла проїжджаючий транспорт. Залишившись у машині з сином, який спав і нічого не підозрював, я почав з усіх сил кликати до Бога. Я благав: “Ісусе, спаси нас!”

Зупинилося декілька машин, і люди оточили нас, але зробити ніхто нічого не міг. Вони радили, що можна зробити, але ситуація ставала ще більш небезпечною і безвихідною. У мене немає досвіду водіння авто в горах і це зіграло зі мною злий жарт.

Тут я помітив, що до машини підійшов молодий хлопець і впевненим рухом відкрив мої двері. Він наказав мені перейти на пасажирське сидіння, а сам сів за кермо мого автомобіля. Далі почалося незрозуміле, так як пояснити це неможливо. Порушуючи всі закони фізики, по 10-15 сантиметрів рухаючись вперед і назад, він почав наближатися до дороги. Мені здавалося, що ми ось-ось перевернемося, але спокійний вид молодої людини мене заспокоїв: мій страх зник у невідомому напрямку.

І ось ми виїхали на дорогу. Я і мій рятівник сиділи мовчки кілька хвилин. Подивившись на нього, я почав дякувати йому за порятунок. І сказав, що якби він не опинився поруч, то швидше за все сталася б трагедія. Він витримав паузу, повернувся до мене обличчям і сказав: “А я завжди поруч, хіба ти не знав про це?”

Я застиг від сказаних ним слів. Потім він вийшов із машини і попрямував у темряву ночі. Так як це був неосвітлений гірський серпантин, я зрозумів, що він не з машин, які зупинилися. Я ще щось кричав йому вслід, але він уже нічого не говорив, а лише помахав мені своєю рукою.

Після цієї ситуації мені стало страшно грішити, тому що усвідомлення того, що Він постійно поруч, стало реальним, як ніколи в моєму житті.

Господь завжди поруч із нами! Він постійно турбується про Своїх дітей. Він наказав ангелам Своїм берегти нас. Слава Йому нехай буде!

В’ячеслав Бодров, Україна

26Це підбадьорило мене

НОВІ ІСТОРІЇ: