Моя бабуся і декілька людей із нашого села увірували в Бога через одного брата, який повернувся з Німеччини. Бувши в полоні, він прийняв Христа і привіз добру звістку односельцям. Так новонавернені почали збиратися на служіння по домівках. Коли сходилися до моєї бабусі, то і я слухала проповідь та спів, сидівши біля печі. На той час мені було лише 3 роки. До кінця своїх днів бабуся водила мене на служіння.

У 1941 році почалася нова війна з Німеччиною. Під час окупації люди почали приходити до Бога. Так і моя мама прийняла хрещення. Згодом мама померла, а батька вбили на війні. Мені довелося йти на роботу. Потім я вийшла заміж. Було не до церкви…

Та я щиро вдячна, що одна віруюча сестра пробудила мою віру в Бога. Вона нагадала, що мій дім у небі. Я покаялася у своєму гріховному житті. Чоловік нічого не говорив проти моїх відвідувань богослужінь. Я почала готуватися до святого водного хрещення і тайкома від чоловіка прийняла його. Коли я почала рідним свідчити про Христа, чоловік усе зрозумів; почались страшні випробовування. Якби не молитви віруючих, то було б важко вистояти. Я вмикаю проповідь по радіо, він – вимикає. Я йду до віруючих сестер спілкуватися – він тут як тут із погрозами. Доводилось інколи навіть у друзів ночувати, оскільки були загрози для життя.

Одного дня я взяла велосипед і збиралася їхати. Він питає:

  • Куди?
  • На зібрання.
  • Он вила, бачиш? – питає він.
  • Христос попереду, і Він важливіший за життя, – набравшись сміливості відповіла йому я.

І чоловік почав утихати. А потім поїхав зі мною на євангелізаційне служіння з участю Біллі Грема і там покаявся! Коли він молився в церкві, то сказав такі слова: “Прости мене, Господи, як того гонителя Павла простив”. Він прийняв хрещення в 1995 році й останні 15 років свого земного життя служив Господу.

Такий мій шлях до Бога. Всього не описати словами. Але я сердечно дякую і прославляю Бога, що я Його дитя!

 

Андрієць Олександра, с. Вертіївка, Україна

37Це підбадьорило мене

НОВІ ІСТОРІЇ: