Хочу поділитися подіями, що сталися в 2013 році. Можливо, моя розповідь допоможе комусь задуматися, а когось підтримає і зміцнить на шляху слідування за Ісусом Христом.

Мій син Андрій покаявся і визнав Господа своїм Спасителем. У 2003 році він прийняв святе водне хрещення і в цьому ж році вступив до інституту церковних служителів. Все своє життя він присвятив Ісусу; служив від щирого серця та всім своїм маєтком. Ніколи не нарікав і не скаржився. Але ось він сильно захворів. Лікарі виявили лімфому Ходжкіна. На жаль, лікування почав пізно. Чотири роки він боровся з хворобою – отримав 24 курси хіміотерапії. А 1 серпня 2013 на 34 році життя Андрій пішов до Господа. В момент смерті він посміхався. Я вважаю, після перенесених страждань він дуже зрадів зустрічі з Ісусом Христом. Коли я залишилася сама в порожньому будинку, то стала ридати. Але Христос відкрив мені, що це Його воля. Якщо я плачу, значить іду проти Його волі. Тому я подякувала Богові за милість і любов до мене. І дійсно, чому я плакала? Мені не вистачало сил дивитися на страждання сина. А тепер він зі Спасителем, у нього нічого не болить, і він не страждає. Напевно, я плакала від заздрості. В той момент я теж хотіла до Господа на небо. Але, напевно, я ще не готова. Я не стала носити траурний одяг, адже мій син живий, він зараз в раю. Так чому ж я повинна засмучуватися? Після смерті сина я написала ось цей вірш:

Мой умер сын. Ушло дыханье
Из его чистых родных уст.
А я, Господь, Твое создание
Еще жива и все молюсь.

Мой умер сын. Душа живая
Иную сущность обрела.
Воля исполнилась святая,
Душа Андрюшина жива.

Она сейчас, Господь, с Тобою
В Твоих объятиях святых.
Я прославляю его долю –
Андрюша вечности достиг.

А я слаба. И слезы льются
Из глаз моих и день, и ночь.
Хоть знаю я, пути сойдутся
Мой и его у Твоих ног.

И будет радость и веселье
Там у Тебя в Твоем раю.
Ведь обрела душа спасенье, –
Я Господа благодарю.

Проніна Світлана, Україна