Жінка у відчаї подзвонила в комунальну службу, де я працював. Проблема з опаленням перетворила її орендований будинок на холодильник з меблями. Жінка в паніці запитувала мене, як врятувати дітей від холоду. Я поспішив відповісти фразою, згідно інструкції: “Просто заберіть їх до готелю і потім вишліть власнику рахунок”. Жінка зі злістю поклала слухавку.
Я добре знав інструкцію, але не зрозумів її стану. Їй хотілося, щоб хтось зрозумів її страх та відчай. Їй потрібно було знати, що вона не самотня у своїй проблемі.
Коли Йов зазнав жахливих страждань, до нього прийшли друзі, що мали готові відповіді, але дуже мало співчуття. Цофар сказав страждальцю, що все, що йому потрібно, – то цілком жити для Бога. “Від півдня повстане життя, а темрява буде, як ранок”, – запевняв він (Йов. 11:17). Ця порада, однак, не була сприйнята позитивно. Йов відповів із сарказмом: “Мудрість із вами помре” (Йов. 12:2). Страждалець на власному досвіді пізнав гіркоту нечуйних відповідей, згідно “інструкції”, на серйозні життєві проблеми.
Нам, можливо, кортить дорікнути друзям Йова, але як часто ми теж поспішаємо пропонувати швидкі відповіді в ситуаціях, яких насправді не розуміємо? Так, люди бажають мати відповіді. Але ще більше вони хочуть, щоб їх почули й зрозуміли. Вони потребують щирого піклування.
