В дитинстві ми щомісяця їздили до батьків моєї матері. Завжди, коли ми наближалися до дверей будинку моєї бабусі Лестер, вона вітала нас словами: “Заходьте, посидьте!” Це була її звична фраза, що означала: почувайтесь як вдома, проведіть у нас деякий час, насолоджуйтесь бесідами та спілкуванням.
Життя щільно заповнене справами. В цьому світі, орієнтованому на постійну активність, важко будувати близькі стосунки з людьми. Непросто знайти час, щоб сказати кому-небудь: “Посидь зі мною”. Адже ми досягнемо в житті набагато більше, коли просто надсилатимемо один одному електронні повідомлення або в бесідах відразу будемо переходити до справи.
Але зважте на те, як повівся Ісус, коли хотів радикально змінити життя одного митаря на ім’я Закхей. Він пішов до нього “посидіти”. Слова “потрібно Мені бути в домі твоїм” вказують на те, що Христос мав намір побути в нього деякий час, а не просто заскочити на хвилинку (Лк. 19:5). Отже, Ісус знайшов час погостювати у Закхея, і таке спілкування з Господом цілком змінило життя цього митаря.
На ганку моє бабусі стояло кілька м’яких крісел – гостинне запрошення всім відвідувачам присісти, розслабитись та поговорити. Якщо бажаємо когось ближче взнати і суттєво вплинути на його життя, маємо вчинити, як робив колись Ісус – запросити його до себе “посидіти”.
