Життєвий шлях часто буває важким. Якщо ми очікуємо від Бога лише легких стежинок, зростає спокуса повернутися до Нього спиною, якщо наш путь пролягатиме через непривітну пустелю.

Якщо ви вже стикалися з такою спокусою, згадайте один момент з історії ізраїльського народу. Коли після чотирьохсот років єгипетської неволі вони нарешті отримали свободу, то вирушили до Обітованої Землі. Але Бог не повів їх прямою, найближчою дорогою – “не повів їх дорогою землі филистимської, хоч була близька вона” (Вих. 13:17). Натомість Він повів їх важкою дорогою крізь пустелю. Безпосередня причина цього – народ не був готовий до війни (Вих. 3:17). Але була ще й інша причина, більш глибока, що стосувалась ширшої перспективи.

Бог хотів використати час блукань пустелею, щоб навчати і виховувати Свій народ, який Він покликав слідувати за Ним. Легкий шлях привів би до катастрофи. А тривалий шлях підготував ізраїльський народ до успішного захоплення Обітованої Землі.

Наш Бог – вірний Бог, і ми можемо Йому завжди довіряти. Якими б не були обставини, Він завжди піклується про нас. Ми не завжди розуміємо, чому Бог веде нас тим чи іншим важким шляхом, але можемо бути впевненими, що Він через це допомагає нам зростати у вірі й досягати духовної зрілості.