У 1891 році у безіменній могилі в Лос-Анджелесі було поховано Бідді Мейсон. Це не було чимось дивним для жінки, що народилася у рабстві, але, з іншого боку, це не відповідало тому, що вона зробила за своє життя. У 1856 році Мейсон змогла в суді довести своє право на свободу. А потім, поєднавши свої навички медсестри й певні ділові якості, спромоглась сколотити невеличкий капітал. Довідавшись про велику кількість іммігрантів та в’язнів, Мейсон із такою завзятістю стала вкладати гроші для допомоги цим людям, що незабаром вони почали вишиковуватись у великі черги біля її будинку. В 1872 році – всього лише через 16 років після звільнення з рабства – вона зі своїм зятем фінансувала Першу Африканську Методистську Єпископальну церкву в Лос-Анджелесі.
Життя Бідді було втіленням слів апостола Павла: “Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!” (Дії 20:35). Павло народився у привілейованій родині, а не в рабстві, але вибрав життя жертовного служіння Богу й людям, що зрештою привело його до в’язниці й мученицької смерті.
У 1988 році волонтери встановили надгробну плиту на місці поховання Бідді Мейсон. Серед присутніх були мер Лос-Анджелеса і майже 3000 членів церкви, що століття тому була маленькою общиною.
