Кілька років тому я натрапив на одне невеличке описання ловіння риби, автором якого був грецький письменник і філософ Клавдій Еліан, що жив ще у другому столітті до Різдва Христова.
“Між містами Борока та Салоніки тече ріка Астракус, і в ній є риба з плямистим тілом (форель)”. Потім він описує пастку для цієї риби, завдяки якій можна зловити найкращу форель. “Навколо гачка чіпляють малинового кольору вовну і ще закріплюють два пера. Потім пастку жбурляють у воду, і риба, яку приваблює колір, підпливає, сподіваючись на рясну здобич”.
І сьогодні рибалки використовують цю приманку. Її називають “Червоне Перо”. Нею користувались ще 2200 років тому. І тепер вона залишається найкращим засобом ловіння “найкращої форелі”.
Читаючи документ, я подумав: “Не все давнє є застарілим – особливо, що стосується людей” . Якщо у похилому віці ми радісні й задоволені, якщо виявляємо повноту і глибину стосунків з Богом, то будемо корисними для інших до кінця своїх днів. Старість – це не обов’язково лише погіршення здоров’я та ностальгія за минулим. Вона може бути сповнена спокоєм, тихою радістю, мужністю й ласкавістю – плодами тих, хто старіють в Господі.
“Посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі” (Пс. 91:14-15).
