Коли у 1950 році в Кореї розпочалася війна, п’ятнадцятирічний Кім Чен-Кюнг приєднався до південнокорейської армії, щоб захищати свою батьківщину. Однак дуже швидко зрозумів, що ще не готовий до всіх жахів бойових дій. Коли навколо вмирали друзі, він благав Бога врятувати йому життя, і обіцяв, що якщо виживе, навчиться любити своїх ворогів.
Через шість років доктор Кім розважав про те, як Бог відповів йому на цю молитву. Бог так вчинив, що протягом багатьох років Кім піклувався про сиріт і допомагав здобувати освіту молоді з Китаю та Північної Кореї. Таким чином, він здобув багатьох друзів серед тих, кого колись вважав за ворогів. Сьогодні Кім називає себе прихильником “партії любові” , виражаючи цим свою віру в Ісуса.
Пророк Йона, однак, залишив дещо інший слід. Навіть драматичне врятування з черева кита не змінило його серця. Хоча він зрештою послухався Бога, але казав, що йому краще вмерти, ніж бачити, як Бог являє милість до ворогів (Йона 4:1–2, 8).
Ми не знаємо, чи навчився Йона зрештою виявляти співчуття до жителів Ніневії. Але не це головне. Подумаємо краще про себе. Чи ми благаємо Бога дати нам сили любити своїх ворогів, розуміючи, що й самі ми отримали від Нього багато милості?
