Під час зимового спілкування з друзями хтось запитав: “Який у вашому житті був найулюбленіший дарунок?” Один парубок спортивної статури відразу ж сказав: “Кілька років тому я закінчив коледж, маючи цілковиту впевненість, що буду професійно грати у футбол. Але цього не трапилось, і я озлобився. Гіркота роз’їдала мою душу, і я виливав її на кожного, хто пробував допомогти мені”.
“Наступного Різдва я пішов подивитись різдвяну виставу в церкві цього хлопця , – при цьому оповідач вказав пальцем на свого друга-сусіда. – Я пішов туди не тому, що потребував Ісуса, а просто щоб побачити гру своєї племінниці. Важко описати, що відбувалось зі мною. Посередині дитячої вистави мені раптом дуже захотілося бути серед ангелів та пастухів, що бачили Ісуса. І коли весь зал співав пісню «Тиха ніч», я просто сидів і плакав. Того вечора я отримав найкращий у своєму житті різдвяний дарунок, – сказав оповідач і знову вказав рукою на свого друга поруч. – Це сталося, коли цей хлопець відправив свою сім’ю додому, а сам залишився, щоб поговорити зі мною й допомогти мені зустрітись з Ісусом”.
В цей самий момент його друг сказав: “Хлопці, для мене це теж був найкращий в житті різдвяний дарунок”.
Нехай Ісус стане історією нашого духовного народження, яку ми могли б розповісти іншим.
