В лікарняній палаті, де лежав мій батько, лунав хриплуватий регіт. То сміялися двоє старих водіїв вантажівок, один колишній співак у стилі кантрі, один майстер, дві жінки з сусідніх ферм і я. “…І потім він піднявся і розбив об мою голову пляшку”, – завершив майстер свою розповідь про бійку в барі.
Кімната вибухнула сміхом через цю тепер вже смішну історію. Моєму таткові важко було дихати. Коли він сміявся, то наче відвойовував у раку ту невеличку кількість кисню, що була в його легенях. Тяжко видихнувши, він сказав: “Ренді – проповідник. Тому слідкуйте за своїм язиком”. Всі притихли на кілька секунд – і знову пирснули від сміху.
Раптово майстер посерйознішав і, прокашлявшись, сказав, звертаючись до мого татка: “Зараз жодних бійок та пияцтва, Говард. Це вже у минулому. Тепер маю іншу мотивацію жити. Я хочу розповісти тобі про мого Спасителя”.
Він розпочав свою розповідь і мій батько, як не дивно, не дуже й сперечався. Я ніколи не чув такого м’якого, тактовного й щирого свідоцтва! Татко уважно слухав. І через деякий час теж увірував в Ісуса.
То було просте свідоцтво від старого друга, хто вів просте життя. Простота означає скромність і прямоту.
Саме таким був Ісус. Саме такою є істина спасіння.
