Того ранку, коли народився мій син Аллен, лікар сів на стілець біля мого ліжка й сказав: “Щось негаразд…” Наш синок, такий здоровий зовні, мав життєзагрозливий дефект і потребував негайної хірургічної операції.

Коли лікар каже, що з вашою дитиною “щось негаразд”, все в житті змінюється. Страх перед невідомим майбутнім може зламати ваш дух, і ви ледве рухаєтесь вперед, відчайдушно потребуючи Божої допомоги. “Чому люблячий Бог попустив це? – думаєте ви. – Чи Він справді турбується про мою дитину? Чи Він зі мною?” Ці та інші думки похитнули мою віру того ранку.

Потім прийшов мій чоловік Хірам і почув цю сумну новину. Коли лікар пішов, він сказав: “Джолін, давай помолимось”. Я кивнула, і він взяв мою руку. “Дякуємо Тобі, Отче, за те, що Ти дав нам Аллена, – молився він. – Він є твій, Боже. Не наш. Ти полюбив його ще до того, як ми дізналися про його існування. І він належить Тобі. Будь з ним там і тоді, де і коли ми не можемо бути. Амінь”.

Хірам завжди був небагатослівним. Але того дня, коли моє серце було розбите, дух був зламаний, а віра ослабла, Бог дав йому такі слова, яких я не змогла б сказати. В ті хвилини я, міцно тримаючи руку чоловіка, в глибокій тиші, ковтаючи сльози, відчула, що Бог дуже близький.