Я була вдячна Богу за привілей послужити моїй матері, що хворіла на лейкемію. Коли ліки почали більше шкодити, ніж допомагати, мама вирішила припинити лікування. “Я не хочу більше мучитись, – сказала вона. – Я хочу останні дні свого життя побути зі своєю родиною. Бог знає, що я готова йти до Нього”. Я молилась, щоб Господь звершив чудо зцілення − була впевнена, що Він може це зробити. Але щоб відповісти “так” на молитви моєї мами, що хотіла на небо, Він був “змушений” сказати “ні” на мої молитви. В сльозах, я скорилась: “Нехай Твоя буде воля, Господи”. І незабаром Ісус вже зустрічав мою маму у вічності, де вже немає болю.

У цьому занапащеному світі всі ми зазнаватимемо страждань, аж поки не повернеться Ісус (Рим. 8:22-25). Наше гріховне єство, наше обмежене бачення і страх болю можуть заважати нам правильно молитись. Але, дякуючи Богу, Дух Святий “з волі Божої заступається за святих” (Рим. 8:27). Він нагадує нам, що все, що трапляється у житті, служить для блага тим, хто люблять Ісуса (Рим. 8:28) – навіть якщо Його відповідь “так” для одних людей означає трагічне “ні” для нас.

Якщо ми охоче приймаємо свою маленьку роль у великих Божих справах, то можемо сказати разом з моєю мамою: “Бог є благий. Це головне. Що б Він не вирішив зробити, я завжди маю в серці мир”.