Хоча мій друг Мікі втратив зір, він запевнив мене: “Я все одно щодня буду славити Бога, адже Він так багато зробив для мене”.

Ісус дав Мікі, як і нам усім, найбільшу причину такої нескінченної хвали. В Матвія 26 йдеться про те, як Ісус у ніч перед розп’яттям розділив з учнями пасхальну вечерю. Вірш 30 розповідає про те, як саме вони закінчили цю вечерю: “А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли”.

Це була не просто якась випадкова пісня. Тієї ночі Ісус з учнями співали гімн хвали. Протягом майже тисячоліття євреї на Пасху співали зі збірника псалмів під назвою “Галель” (євр. “хвала”). Це Псалми 112−117. Останній з цих гімнів славить Бога за те, що Він став нашим спасінням (Пс. 117:21). У ньому йдеться про “камінь”, що його “будівничі відкинули”, який, однак, став “наріжним каменем” (Пс. 117:22). Псалміст вказує на Того, Хто “гряде у Господнє Ім’я” (Пс. 117:26). Ісус та учні, мабуть, з великим натхненням співали слова: “Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!” (Пс. 117:24).

Той факт, що Ісус співав гімни хвали з учнями в ніч перед Своєю смертю, дає нам найпереконливішу причину піднімати свої очі вгору і славити Бога за будь-яких обставин. Ісус веде нас у поклоніння й хваління Бога за Його нескінченну любов та вірність.