Повертаючись додому після сімейного відпочинку, ми їхали через відлюдні райони штату Орегон. Майже дві години ми їхали у вечірній темряві крізь глибокі каньйони та пустельні плато. Лише світло фар зустрічних машин інколи пронизувало цю темряву. Нарешті на горизонті з’явився місяць. Але його було видно лише тоді, коли ми досягали вершин пагорбів. В низинах він ховався від нас. Моя донька, помітивши місяць, назвала його знаком Божої присутності. Коли я спитала в неї, чи їй обов’язково бачити місяць, щоб знати про Божу присутність, вона відповіла: “Ні. Але це суттєво допомагає”.
Після смерті Мойсея Ісус Навин перейняв естафету лідерства. Бог доручив йому ввести вибраний народ до Обітованої Землі. Це було веління Самого Бога, але Ісуса Навина, напевно, дуже лякало надзвичайно важке завдання. Тому Господь явив милість, давши йому обіцянку не полишати його на шляху виконання цієї місії (Єг. 1:9).
Життєва дорога часто веде нас крізь “не помічені на карті пустелі”. Бувають періоди, коли дорогу попереду майже не видно. Але хоча Божі плани й цілі не завжди нам зрозумілі, Господь пообіцяв бути з нами “повсякденно аж до кінця віку!” (Мт. 28:20). Яких ще гарантій ми потребуємо? Навіть на неосвітлених стежинах з нами завжди Христос – Світло світу.
