Ми терпляче працювали над тим, щоб наш прийомний син отримав емоційне зцілення і пристосувався до нового життя у нашій сім’ї. Психологічна травма від перебування у дитячому будинку з ранніх років призвела до багатьох негативних проявів у його поведінці. Хоч я дуже співчувала йому, але почала емоційно відсторонюватись від нього. Відчуваючи сором, я поділилась цією проблемою з його терапевтом. Лагідний докір лікаря зачепив мене за живе: “Він потребує, щоб спочатку ви його полюбили… щоб впевнитись, що він вартий вашої любові ще до того, як зможе поводитись відповідно”.

Апостол Іван веде читачів до неймовірних глибин любові, коли вказує у своєму листі на Бога як на джерело й причину нашої любові один до одного (1 Ів. 4:7). Визнаю, що часто неспроможна являти таку любов. Але слова Івана знову запалюють у мені бажання й надихають досягати такої любові: “Він перше нас полюбив”. Бог послав Свого Сина, щоб показати всю повноту Його любові до кожного з нас. Я дуже вдячна, що Він не відповів нам тим, що ми так схильні робити – не закрив від нас Свого серця.

Бог доказав Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками (Рим. 5:8). І ця любов, що є відображенням Божого характеру, спонукає нас любити один одного.