У 60-х роках минулого століття гурт “Кінгстонське тріо” записав пісню під назвою “Пустеля”. В ній ішлося про спраглого ковбоя, який, перетинаючи пустелю, знайшов криницю з ручним насосом. Біля криниці лежала записка, в якій була порада не пити воду з глечика, що стояв поруч, але використати цю воду для запуску насоса.

Ковбой, здолавши спокусу випити воду з глечика, вчинив відповідно до інструкції. Нагородою за такий послух стала велика кількість прохолодної, освіжаючої води, якою ковбой втамував свою спрагу. Якби він не вчинив відповідно до інструкції, то мав би задовольнятися лише невеликою кількістю теплої води, що була у глечику.

Зміст цієї пісні нагадав мені про подорож ізраїльтян пустелею. Коли спрага стала нестерпною (Вих. 17:1-7), Мойсей звернувся до Господа і отримав наказ вдарити палицею по скелі. Мойсей повірив Богу і виявив послух, в результаті чого зі скелі хлинув потік води.

На жаль, Ізраїль не завжди наслідував приклад віри Мойсея: “Зрештою не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів” (Євр. 4:2).

Інколи життя здається сухою пустелею. Але Бог може втамувати нашу духовну спрагу в найбільш несподіваних обставинах. Коли вірою приймаємо обітниці Божого Слова, наше буденне життя можуть освіжити потоки живої води і благодаті.