“Пацієнт буйний”, – написала медсестра на папірці. Чого вона спочатку не могла зрозуміти, так це того факту, що в мене після складної операції на відкритому серці була алергічна реакція. Я знаходився у жахливому стані. Моє тіло починало несамовито трястися, намагаючись вирватись із ременів на руках, що мали завадити мені ненароком витягти з рота дихальну трубку. Це був страшний і болісний момент. Аж ось помічниця медсестри, що сиділа поруч, просто простягнула свою руку і взяла мою. Це був неочікуваний дотик, і він здався мені надзвичайно ніжним. Я почав розслаблюватись, і мене вже не трясло так сильно.

Маючи подібний досвід з іншими пацієнтами, ця помічниця медсестри знала, що ніжний дотик може допомогти й мені. І то був для мене яскравий приклад того, як Бог втішає Своїх дітей, коли вони страждають.

Втішання є могутнім і незабутнім інструментом для будь-якої нянечки. Про це також говорить апостол Павло в 2-му Посланні до коринтян 1:3-4. Бог не просто втішає нас. Він примножує вплив Свого втішання, закликаючи нас згадувати ту втіху, яку ми отримали від Нього, щоб потім втішати й інших у подібних ситуаціях (2 Кор. 1:4-7). І це вже інший аспект Його великої любові, якою можемо ділитися з ближніми – навіть якщо це буде просто ніжний дотик.