Світло погасло і ми приготувались дивитись фільм “Аполлон 13”. Але тут моя подруга пробубоніла собі під ніс: “Шкода… Вони всі загинуть”. Я дивилась цю стрічку про відомий космічний політ у 1970 році з поганим передчуттям, очікуючи жахливої трагедії, і лише коли з’явились фінальні титри, зрозуміла, що мене ввели в оману. Я забула, чим насправді закінчився той політ. А закінчився він тим, що астронавти, зазнавши чимало труднощів, зрештою повернулися додому живими.
В Ісусі Христі ми точно знаємо, чим усе скінчиться. Ми теж живими повернемося додому. Я маю на увазі, що ми житимемо вічно з нашим Небесним Отцем, як про це написано в Книзі Об’явлення. Господь сотворить “небо нове і нову землю” (Об. 21:1, 5). У небесному Єрусалимі Господь Бог привітно зустрічатиме всіх нас, і ми будемо жити з Ним без страху. Таке точне знання є джерелом великої надії.
Ця істина може стати великою втіхою у надзвичайно важкі й сумні часи, коли, наприклад, ми стикаємося із трагічною реальністю смерті дорогих нам людей, або коли смерть наближається до нас самих. Хоча ми і здригаємося від самої думки про смерть, водночас можемо відчувати радість, що нам її дає обітниця вічного життя. Можемо прагнути того міста, де вже ніколи не буде ніякого зла, і де вічно житимемо у Божому світлі (Об. 22:5).
