Коли наші діти були ще малими, то полюбляли ловити насіння, що падало з сусідського клена. Кожне зернятко було схоже за формою на крило. Пізньою весною ці зернята зривались із дерева і летіли донизу, кружляючи наче лопаті гелікоптера. Однак насінини були призначені не для літання, а для того, щоб впасти на землю і потім дати життя новим деревам.
Незадовго до розп’яття Ісус сказав Своїм послідовникам такі слова: “Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе” (Ів. 12:23-24).
Учням Ісуса Христа дуже хотілося, щоб їхнього Вчителя вшанували як Месію, але Він прийшов віддати Своє життя – щоб ми могли через віру в Нього мати прощення й нове серце. Маємо, як колись учні, зважити на слова Ісуса: “Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець” (Ів. 12:25-26).
Кленове насіння може вказати нам на чудо спасіння, що його вчинив наш Спаситель Ісус, вмерши за нас, щоб ми могли жити для Нього.
