Вже багато років у нас є собачка породи вест-хайленд-тер’єр. Ці маленькі песики залазять у борсукові нори, щоб діставати “ворога” в його ж лігві. Одного разу наша собачка ніяк не могла заспокоїтись через якусь “тваринку” під камінцем на подвір’ї. Керуючись інстинктом, вона рила землю, аж поки не вирила під камінцем нору.
А тепер скажіть мені: Чому ми, люди, постійно чогось шукаємо, прагнемо, здобуваємо? Чому деремося на непідкорені верхівки гір? Чому подорожуємо найбільш складними й небезпечними стежками? Чому робимо виклик силам природи? Частково такі бажання можна пояснити пристрастю до пригод та жаданням адреналіну, але в цьому криється щось набагато більше. Йдеться про один важливий інстинкт, який Бог вклав у нас: пошуки Його Самого. І ніщо не спроможне заглушити цей інстинкт.
Зазвичай ми цього не усвідомлюємо. Ми просто розуміємо, що нам постійно чогось не вистачає. “Ви не знаєте, чого бажаєте, але бажаєте цього так сильно, що вам і жити без цього не хочеться”, – казав Марк Твен.
В Господі наше серце знаходить свій єдиний істинний притулок. Богослов Августин висловив це знаменитою фразою: “Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, допоки не заспокоїться в Тобі”.
Що таке серце? Це глибока ніша всередині нас, яку може заповнити лише Бог.
