Коли Деніз побачила в церкві одну нещасну молоду жінку, її серце сповнилось жалістю до неї, і вона вирішила спробувати чимось їй допомогти. Щонеділі вона проводила з нею час для спільної молитви. Деніз стала для неї духовним наставником. Однак церковні лідери не помічали зусиль Деніз і призначили для тієї жінки духовного наставника з членів церковної ради. При цьому вони зауважили, що ця жінка, здається, нікому не потрібна.

Хоча Деніз і не чекала якогось визнання, вона не змогла не відчути деякого смутку і розчарування. “Таке враження, наче я взагалі нічого не робила для тієї жінки”, – поскаржилась вона мені.

Але одного дня та жінка сказала Деніз, що дуже вдячна їй за все, що вона для неї зробила. Деніз це дуже потішило – наче Сам Бог сказав їй: “Я знаю, що ти турбуєшся про неї”. Деніз і тепер регулярно зустрічається з тією жінкою.

Інколи наших зусиль не помічають, і ми почуваємося недооціненими. Проте Святе Письмо нагадує нам, що Бог відає про все, що ми робимо. Він бачить те, чого не бачать інші. І Йому приємно, коли ми служимо заради Нього, а не людської похвали.

Ісус навчав, що коли ми жертвуємо “таємно”, Отець Небесний “віддасть… явно” (Мт. 6:4). Непотрібно шукати від інших визнання й похвали. Бог знає, коли ми вірно служимо Йому та іншим.