Після святкування Різдва, в кінці грудня, мої думки навертаються до нового року. В період, коли мої діти на зимових канікулах, коли наш ритм життя трішки уповільнюється, я згадую, що було пережито в минулому році, розмірковую з надією над тим, куди поведе наступний рік. Ті думки інколи сповнені болем та каяттям за вчинені помилки. Але ж перспектива почати новий рік наповнює мене надією та сподіваннями. Я розумію, що маю можливість почати знову, не дивлячись на те, що було в минулому році.

Мої очікування нового старту тьмяніють в порівнянні з почуттям надії, яка переповнювала Ізраїльтян, коли Кір, цар Персії, дозволив їм повернутися до домівок в Іудеї після сімдесяти років полону у Вавилоні. Попередній цар, Навуходоносор, виселив Ізраїльтян з їх рідної землі. Але Господь спонукав Кіра відправити полонених додому, до Єрусалима, для відбудови Божого храму (Езд. 1:2-3). Кір також повернув їм скарби, що були взяті з храму. Їх життя як Богом обраного народу в землі, що була призначена їм Господом, отримало новий початок після довгого періоду труднощів у Вавилоні, що були наслідком гріха.

Немає значення, що відбулося у вашому минулому, коли ми визнаємо наш гріх, Бог пробачає нас та дає нам новий початок. Який це гарний привід для надії!