Спортивні вболівальники люблять співати пісні, що вихваляють їхні улюблені команди. Коли бачиш написи, які вони носять, і коли чуєш, про що вони говорять із друзями, то відразу стає зрозумілим, за які команди вони вболівають. Мої капелюхи, майки й розмови вказують, що я люблю команду “Детройтські тигри”.
Це може нагадати нам, віруючим, що найбільша й найщиріша відданість має належати Господу. Гадаю, що саме про таку відданість говорить Псалом 34, в якому Давид звертає нашу увагу на Того, Хто безмірно важливіший за будь-що в цьому світі.
Давид каже: “Я благословлятиму Господа кожного часу” (Пс. 34:1). Тому нам слід задуматися, чому ми інколи живемо так, наче Бог не є для нас джерелом істини, світла й спасіння. Псалміст каже далі: “Хвала Йому завсіди в устах моїх!” (Пс. 34:1). А як часто ми звеличуємо земні речі, не віддаючи належну славу Богу? Давид стверджує: “Душа моя буде хвалитися Господом” (Пс. 34:2) – і ми розуміємо, що частіше хвалимося своїми дрібними досягненнями, ніж тим, що Ісус зробив для нас.
Нема нічого поганого в тому, щоб дбати про власні інтереси й радіти своїм досягненням. Але найбільша наша хвала має линути до Господа. “Зо мною звеличуйте Господа, і підносьте Ім’я Його разом!” (Пс. 34:3).
