Кілька років тому ми з синами провели тиждень на залишеному ранчо у віддаленій місцевості на річці Салмон, яку індіанці Айдахо називали “Ріка Неповернення”.
Одного дня, оглядаючи ранчо, я натрапив на стару могилу з пам’ятною дощечкою. Напис давно вже стерся. Хтось тут жив і помер, а тепер усіма забутий. Це місце поховання здалося мені трагічним. Вернувшись додому, я кілька годин витратив на огляд інформації про це старе ранчо, але й слова не знайшов про ту людину, яка там похована.
Кажуть, що лише найкращих із нас пам’ятають сто років і довше. Решту ж швидко забувають. Пам’ять про минулі покоління поступово стирається як і написи на пам’ятних дощечках. Однак наша спадщина продовжує жити завдяки Божій родині. Наша любов до Бога та інших людей не будуть забуті. В Книзі пророка Малахії написано: “Перед обличчям Його була писана пам’ятна книга про тих, хто страх перед Господом має, і хто поважає Ймення Його. І будуть Мені вони власністю, каже Господь Саваот, на той день, що вчиню” (Мал. 3:16-17).
Апостол Павло, згадуючи про Давида, сказав, що він “часу свого послужив волі Божій, спочив” (Дії 13:36). Подібно до нього, ми теж можемо любити Господа, послужити Йому в нашому поколінні й залишити добрий слід для Його слави. “Будуть вони Мені власністю”, – каже Господь.
