У казці Льюїса Керролла “Аліса в країні чудес” Аліса запитує: “Скільки триває вічність?” І кролик відповідає: “Інколи одну секунду”.

Саме так я відчував плин часу, коли несподівано помер мій брат Девід. Дні перед його похороном тяглися дуже повільно, лише посилюючи біль втрати. Кожна секунда, здавалося, тривала цілу вічність.

Це почуття відобразилося у Псалмі Давида, який також звертався до Бога, кажучи: “Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя Своє? Як довго я буду складати в душі своїй болі, у серці своїм щодня смуток? Як довго мій ворог підноситись буде над мене?” (Пс. 13:1-2). Декілька раз він запитує Бога: “Доки?” Інколи біль у житті буває таким глибоким, що здається, ніколи не скінчиться.

Коли серце розбите, зробіть крок у присутність нашого Небесного Отця, Який турбується про нас. Подібно до Давида, ми можемо чесно приходити до Бога зі своїм болем, знаючи, що Він ніколи не покине нас (Євр. 13:5). Псалміст відкрив для себе цілющу істину, і це дозволило йому перейти від мінорного тону до тріумфального проголошення: “Я надію на милість Твою покладаю, моє серце радіє спасінням Твоїм!” (Пс. 13:5).

Тільки Божа любов може підтримати нас у часи страждання, які інколи здаються безкінечними, і тоді будемо радіти спасінню Його.