Одного разу я дві години провів на виставці картин під назвою “Батько та два сини: мистецтво прощення”, де всі полотна були присвячені притчі про блудного сина (Лк. 15:11-31). Особливе враження на мене справила картина Едварда Рояса “Блудний Син”. На полотні був зображений неслухняний син, який у лахміттях, з понуреною головою повертався додому. Позаду – дорога, що вела до смерті; попереду – дорога до батька, який вже вибіг йому назустріч. Внизу полотна були написані слова Ісуса Христа: “А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, − і переповнився жалем” (Лк. 15:20).

Я ще раз глибоко усвідомив, як незмінна Божа любов змінила моє життя. Коли я пішов від Господа, Він не відвернувся від мене, але продовжував чекати, немов той батько, що виглядав на дорогу – коли ж повернеться його син! Божа любов дається даром, але її часто ігнорують. Проте Бог не забирає її.

Всі ми завинили перед нашим Небесним Отцем, але Він чекає на нас, готовий ласкаво прийняти у Свої обійми. Так батько зустрів свого заблудлого сина. “Будемо їсти й радіти, – сказав він своїм слугам, – бо цей син мій був мертвий − і ожив, був пропав − і знайшовся!” (Лк. 15:23-24).

Господь і тепер радіє, коли хтось повертається до Нього – і це справді велика причина для святкування!