Інколи я кажу: “Сама ускочила в халепу – сама тепер і розгрібай”. Хоча я вірю у Божу благодать, проте й досі схильна поводитися так, наче Божу допомогу треба заслужити. Перша зустріч патріарха Якова з Богом чудово ілюструє всю хибність такого погляду.
Все своє життя Яків намагався вплинути на свою долю. Він був другим сином в ті часи, коли старший син зазвичай отримував благословення батька – що вважалося запорукою майбутнього процвітання.
Отже, Яків вирішив заволодіти батьківським благословенням. Зрештою він домігся свого: ціною обману отримав благословення, яке належало його братові (Бут. 27:19-29).
Наслідком таких дій стала руйнація родини: Яків змушений був тікати від розлюченого брата й жити на чужині (Бут. 41-43). Коли ж тікав і спав вночі на землі (Бут. 28:11), то напевно не почувався тим, хто досяг благословенного життя.
Але саме тоді відбулася його зустріч із Богом. Господь показав, що йому непотрібно вдаватися до якихось авантюр, щоб здобути благословення, тому що це благословення він вже давно мав. Його доля в надійних руках Того, Хто обіцяє ніколи його не покинути (Бут. 28:14-15).
То був урок, якому Яків мав вчитися все своє життя… І ми теж. Який би жаль не краяв наше серце, Бог завжди поруч і ніжно спрямовує наш шлях до Своїх благословень.
