Мене завжди вражає, як могутній мир − вищий від усякого розуму (Фил. 4:7) – якимсь чином сповнює серця навіть серед найглибшого смутку. Нещодавно я відчула це на похороні мого батька. Коли велика черга знайомих проходила повз мене, висловлюючи співчуття, я з радістю побачила свого доброго шкільного друга. Не кажучи ані слова, він просто міцно й надовго мене обійняв. Його тихе співчуття допомогло мені відчути мир того сумного дня. Це нагадало мені, що я не самотня.

У Псалмі 16 Давид розповідає про мир і радість, що Бог приносить у наше життя. Це не намагання стоїчно заглушати свій біль, а дар, якого ми не очікуємо, але відчуваємо, коли шукаємо притулок в нашому благому Господі (Пс. 16:1-2).

Відчуваючи біль через втрату близької людини, ми можемо намагатись відволікти себе різними речами, вважаючи, що це допоможе впоратися з болем. Але рано чи пізно всі ці спроби закінчуються лише ще більш глибоким болем (в. 4).

Натомість можемо звернутися до Бога з вірою, що навіть якщо ми не розуміємо Його шляхів, життя, яке Він нам подарував, все одно прекрасне й чудове (в. 6-8). І також можемо віддати себе в Його люблячі руки, що ніжно пронесуть нас крізь біль до такої радості та миру, що їх ніколи не вгасить навіть смерть (Пс. 16:11).