“Хто я?” – запитувала себе вицвіла м’яка іграшка з дитячої книжки Міка Інкпена “Ніщо”. Залишена у пильному куточку на горищі, ця іграшкова тварина чує, як вантажники називають її “ніщо”, і думає, що її ім’я: Ніщо.

Зустрічі з іншими тваринами пробуджують в іграшки спогади. “Ніщо” розуміє, що колись у нього був хвіст, вуса і смуги. Але саме смугастий кіт допомагає йому знайти шлях до рідної оселі, де він остаточно згадує, хто він є насправді: плюшевий кіт на ім’я Тобі. Його власник з любов’ю ремонтує іграшку – пришиває вуха, хвіст, вуса та смуги.

Коли я читаю цю книгу, то завжди замислююсь про власну ідентичність: “Хто я?” У своєму листі до віруючих апостол Іван стверджує, що Бог назвав нас Своїми дітьми (1 Ів. 3:1). Ми не розуміємо до кінця цієї ідентичності, але коли дивимося на Ісуса Христа, то знаємо, що будемо такими, як Він (в. 2). Як це було з іграшковим котом Тобі, в нас буде відновлена наша ідентичність, що була задумана Богом, і яку затьмарив гріх. Поки що ми лише частково розуміємо цю ідентичність, але вже можемо один в одному впізнавати Божий образ. Одного дня ми побачимо Ісуса і в нас буде цілковито відновлена ідентичність, що її Бог призначив для нас. Всі ми станемо новими створіннями.