“Татку, котра година?” – запитав мій син, сидячи на задньому сидінні. “П’ять тридцять”, − відповів я, точно знаючи, що буде далі. “А ось і ні! П’ять двадцять вісім!” − з сяючим обличчям заявив син. Йому подобалося ловити мене на неточностях. А мені подобалося те, що я знаю свою дитину так, як можуть знати тільки батьки.

Як будь-який уважний батько, я знаю своїх дітей. Знаю, як вони відреагують, коли я їх будитиму. Знаю, що вони забажають на обід. Я знаю їхні незліченні інтереси, бажання і переваги. Однак я ніколи не знатиму їх так досконало, як знає нас Господь.

Короткий відблиск цього знання, яким володіє Господь Ісус, можна побачити в першому розділі Євангелії від Івана. Коли Нафанаїл, якого Пилип спонукав зустрітися з Ісусом, наблизився до Нього, Він промовив: “Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу” (Ів. 1:47). Нафанаїл здивовано відповів: “Звідки знаєш мене?” Ісус дещо утаємничено сказав, що бачив його під фіґовим деревом (в. 48).

Ми не розуміємо, чому Ісус вирішив надати цю подробицю, однак Нафанаїл зрозумів! “Учителю, Ти – Син Божий”, − сказав він (в. 49).

Ісус Христос знає кожного з нас цілковито і досконало. Він приймає нас такими, якими ми є, пропонуючи бути не лише Його послідовниками, але і Його улюбленими друзями (Ів. 15:15).