Наші автори

Переглянути усе
Adam Holz

Адам Хольц

Адам Хольц − старший редактор-кореспондент сайта “Focus on the Family” (“Сім’я у фокусі”). Крім цього він працює помічником редактора журналу “Discipleship” (“Учнівство”), а також пише матеріали для біблійних уроків “Beating Busyness” (“Повна залученість”). Адам одружений на Дженніфер, служебниці пресвітеріанської церкви. У них троє дітей, які люблять плавання, гімнастику, театр, грати на піаніно і питати тата, що на десерт. У вільний час Адам захоплюється грою на електрогітарі.

Статті Адам Хольц

Татко у дантиста

Я не очікував у кабінеті дантиста отримати якихось глибоких уроків про серце Небесного Отця, але все-таки отримав один. Я був там разом зі своїм десятирічним сином. В нього вже почав лізти під молочним зубом постійний зуб, але молочний ніяк не хотів випадати. Отже, прийшов час його видалити. Іншого шляху не було.

Колючка

Колючка вп’ялася у мій вказівний палець так, що пішла кров. Я скрикнув від болю і зі стоном, інстинктивно, відсмикнув руку. Але я мав очікувати на це. Спроби обрізати колючий кущ без садових рукавиць – це найшвидший спосіб поранитись.

Отець, що співає

До того, як у нас із дружиною з’явилися діти, ніхто не казав нам про важливість співу для малюків. Щовечора ми з дружиною по черзі заколихували наших дітлахів з молитвою, щоб вони скоріше заснули. Я витратив сотні годин, відчайдушно наспівуючи колискові з надією прискорити процес. Але коли я так щоночі присипляв своїх дітей, стало відбуватись дещо дивне: мої узи любові й радість батьківства збільшились у такій мірі, що я навіть і не мріяв.

Божий шлях

“Ми йдемо сюди”, – сказав я в черговий раз своєму синові й торкнувся його плеча, спрямовуючи крізь натовп за його мамою та сестрами у парку розваг, який ми відвідали всією сім’єю. Ці слова я змушений був говорити ще частіше, коли надворі почало вечоріти. Малий втомився і дедалі ставав усе більш неуважним. “Чому він не може просто йти за мною” , – дивувався я.

Завершено чи ще в процесі?

Люблю, коли роботу закінчено. Серед моїх обов’язків є й така робота, що змінює щомісяця свій статус “у процесі” на статус “завершено”. Я із задоволенням натискаю кнопку “завершено”. Але коли минулого місяця робив це, то подумав: “Ех... якби так легко було долати важкі моменти у моїй вірі!” Мені інколи здається, що християнське життя – то завжди процес без завершення.

Усмiшка касира

Не можна сказати, що я дуже люблю ходити до продуктового магазину. Це одна з тих рутинних справ, що я просто маю робити. Але, як це не дивно, мені стало приємно очікувати один із моментів цієї буденної справи: стояти в черзі до каси, де працює Фред. Розумієте, цей чоловік перетворює перебування біля каси у справжнє шоу. Він працює неймовірно швидко і на його обличчі завжди сяє велика усмішка. Він навіть підтанцьовує, а інколи щось наспівує, коли акробатичними рухами жбурляє у поліетиленовий пакет продукти (ті, що не б’ються, звичайно). Видно, що Фреду подобається робота, яка вважається однією з найнудніших. На якусь мить його оптимізм осяює життя людей, що стоять у черзі біля його каси.

Оси та змії

Деякі проблеми може вирішити тільки батько. Наприклад, нещодавно мої діти виявили осине гніздо у великій щілині на ганку. Отже, озброївшись спреєм від комах, я ринувся у бій. Оси жалили мене. П’ять разів. Але нехай краще мене, ніж мою дружину чи моїх дітей. Зрештою, дбати про добробут своєї сім’ї – це один із найважливіших обов’язків чоловіка та батька. Мої діти стикнулися з проблемою і звернулися до мене для її вирішення. Вони довірили мені свою безпеку, і я мав вберегти їх від того, що їх так лякало.

Якір надії серед тривог

Чи є у вас проблема з неспокоєм? У мене є. Я змагаюсь зі стурбованістю майже щодня. Мене непокоять важливі речі. Непокоять і дрібні. Інколи мені здається, що мене непокоїть буквально все. Одного разу, коли був ще підлітком, я навіть телефонував з дому в поліцію, коли мої батьки десь затрималися на чотири години.

Кохана!

“Кохана!” – вигукнула моя донька, збираючись кудись одного ранку. Я відразу не зрозумів, про що вона. Донька ж пальцем постукала по своїй футболці, яка дісталась їй від кузини – на ній було великими буквами написане слово “кохана”. Я міцно обійняв її і сказав: “Ти дійсно кохана!” Вона усміхнулася з щирою радістю і побігла від мене, стрибаючи й повторюючи слово “кохана”.

Ллється через край

“О, ні! Ні! Ні!” – закричав я. Але це не допомогло. Коли забився унітаз, я подумав, що вирішити цю проблему можна ще раз змивши його. Але це призвело до цілком протилежних наслідків. Я зрозумів свою помилку і тепер стояв, безпорадно споглядаючи, як вода ллється на підлогу.