Спочатку я не звернув на нього увагу. Я ночував у готелі і спустився на сніданок. У залі було ідеально чисто. Буфетний стіл уставлений стравами, холодильник заповнений, столові прилади в контейнері ретельно складені. Краще не могло і бути.

І лише потім я побачив його. Непримітний службовець щось доливав, щось витирав, при цьому зовсім не привертаючи до себе увагу. Що довше я дивився на нього, то більше захоплювався. Він працював швидко, все помічав. Я – ветеран у сфері громадського харчування і тому з професійного погляду оцінив його роботу. Все було ідеально, він працював сумлінно, хоча, крім мене, навряд чи хтось на нього дивився.

Спостерігаючи за працівником, я згадав слова апостола Павла, який переконував солунян, щоб ті “пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками… щоб… перед чужими пристойно поводилися, і щоб ні від кого не залежали” (1 Сол. 4:11-12). Павло знав, як сумлінний працівник може завоювати повагу оточуючих, являючи собою тихе свідчення зміненого життя. Адже Євангеліє надає сенс і мету будь-якому служінню, навіть такому, яке в очах людей виглядає незначним.

Я не знаю, чи був той чоловік, за яким я спостерігав, християнином. Але я вдячний, що його тиха старанність нагадала мені, що я маю покладатися на Бога і спокійно працювати, відображаючи Його вірність у всьому.