Нещодавно моя бабуся надіслала мені папку зі старими фотографіями. Переглядаючи їх, я звернула увагу на одну з них. На ній мені два роки, і я сиджу перед каміном з одного боку, а з іншого боку мій тато обійняв за плечі маму. Вони обоє дивляться на мене з любов’ю і радістю.

Я прикріпила цю фотографію на дзеркало, в яке дивлюся щоранку. Це чудове нагадування про їхню любов до мене. Втім навіть любов добрих батьків не є досконалою. Я зберегла це фото, бо воно нагадує мені чудову істину: хоч люди іноді можуть перестати любити, Бог ніколи не перестає любити. Згідно з Писанням, Господь дивиться на мене так, як на мене дивляться батьки на цій фотографії.

Пророк Софонія вражаюче описав цю любов у своїй книзі. Він зображує Бога, Який зі співом втішається Своїм народом. Божий народ не заслужив цю любов. Люди не слухалися Господа і не ставилися один до одного зі співчуттям. Однак пророк Софонія запевнив, що Божа любов врешті переважить їхні недоліки. Бог відкине покарання (Соф. 3:15) і втішатиметься народом (Соф. 3:17). Він візьме народ у Свої руки, принесе його додому і відновить (Соф. 3:20).

Про цю любов варто згадувати щоранку.