Під час відвідин галереї “Тейт Модерн” в Лондоні я звернув увагу на один витвір мистецтва. Це була велетенська башта, створена бразильським митцем Сілдо Мейрелес із сотень старих радіоприймачів. Кожне радіо було ввімкнене і налаштоване на різну станцію, утворюючи какофонію безладної і нерозбірливої мови. Мейрелес назвав свою скульптуру “Вавилон”.

Назва підхожа. У первісній Вавилонській башті Бог завадив спробі людей “досягти неба”, змішавши їхні мови (Бут. 11:1-9). Будучи не в змозі більше спілкуватися один з одним, люди розділилися на різномовні племена (Бут. 11:10-26). Розділені мовними бар’єрами, ми з тих пір відчуваємо труднощі в розумінні.

Є й друга частина історії. Коли на П’ятидесятницю на перших християн зійшов Святий Дух, Він зробив їх спроможними прославляти Бога мовами тих, хто тоді прийшов до Єрусалима (Дії 2:1-12). Завдяки цьому чуду кожен, незалежно від національності або мови, почув однакове послання. Вавилонське замішання припинилося.

Це добра звістка для світу етнічного і культурного поділу. Через Ісуса Христа Бог з кожного народу, племені та язика створює нове людство (Об. 7:9). Перебуваючи в галереї, я уявив, як раптом усі ті радіоприймачі налаштовуються на новий сигнал, і для всіх присутніх звучить пісня “Чудова ласка, що знайшла мене у прірві зла!”