Коли у моєї подруги виявили рак, лікар порадив їй вирішити усі свої справи. Вона подзвонила мені, ридаючи і хвилюючись за чоловіка та дітей. Я передала її нагальне молитовне прохання нашим спільним друзям. Ми зраділи, коли інший лікар спонукав подругу ніколи не втрачати надії і запевнив, що його команда зробить усе можливе, аби допомогти. Хоч інколи було дуже важко, проте вона зосереджувалася не на труднощах, а на Богові. Вона не здавалася.
Непохитна віра моєї подруги нагадала мені про відчайдушну жінку з 8-го розділу Євангелія від Луки. Змучившись від дванадцятирічних страждань, розчарувань та ізоляції, вона підійшла до Ісуса ззаду і доторкнулася до краю Його одежі. За вчинком віри було миттєве зцілення. Вона наполегливо сподівалася, що Ісус міг зробити те, чого не могли інші… незалежно від того, наскільки неможливим здавалося її положення (Лк. 8:43-44).
Можливо, ми зазнаємо болю, який здається нескінченним, ситуацій, які здаються безнадійними, або чекання, яке здається нестерпним. Можливо, ми переживаємо миті, коли труднощі здаються нездоланними. А може, ми не отримуємо зцілення, якого бажаємо, продовжуючи вірити Христу. Однак навіть тоді Ісус закликає іти до Нього, довіряти Йому, ніколи не втрачати надії та вірити, що Він завжди спроможний, завжди надійний і завжди досяжний.
