Усе стихло, за винятком щупальців шипучої лави, які повільно простягались через тропічну рослинність. Мешканці похмуро і водночас вражено спостерігали за цим. Зазвичай вони називають цю місцевість “раєм”. Однак цього дня вогняні розколини в гавайському районі Пуна нагадали всім, що Бог наповнив ці острови неприборканою вулканічною силою.
Стародавні ізраїльтяни також стали свідками неприборканої сили. Коли цар Давид повертав назад ковчег завіту (2 Сам. 6:1-4), почалося святкування (в. 5), допоки раптово не помер чоловік, який доторкнувся до ковчега, аби підтримати його (вв. 6-7).
Через це можна подумати, що Бог непередбачуваний подібно до вулкана, що створений знищувати, як і Він Сам. Натомість це допомагає пам’ятати, що Бог надав Ізраїлю спеціальні настанови щодо поводження з речами, відділеними для поклоніння Йому (див. Чис. 4). Ізраїль мав привілей наближатися до Бога, втім Його присутність була надто величною, щоб робити це легковажно.
В Посланні до євреїв 12 згадана гора “палючого огню”, на якій Бог дав Мойсею Десять Заповідей. Цієї гори боялися всі (вв. 18-21), втім автор говорить про неї в контексті наступних слів: “Але ви приступили до… Посередника Нового Заповіту – до Ісуса” (вв. 22-24). Ісус, Божий Син, надав нам шлях наближення до Свого всемогутнього, але люблячого Отця.
