Автор Генрі Нувен згадує свої відвідини музею в Санкт-Петербурзі, де він кілька годин розглядав картину Рембрандта “Повернення блудного сина”. Через зміни природного освітлення з сусіднього вікна у Нувена склалося враження, що він бачив стільки різних картин, скільки було змін в освітленні протягом дня. Здавалося, що кожна картина відкривала щось нове в любові батька до свого розореного сина.
Нувен описує, як приблизно о четвертій годині здавалося, що на живописі “вперед виступили” три фігури. Однією з них був старший брат, якого обурила готовність батька відсвяткувати повернення додому молодшого блудного брата. Хіба він не змарнував родинне багатство, завдавши їм болю і викликавши збентеження? (Лк. 15:28-30).
Інші дві фігури нагадали Нувену релігійних лідерів, присутніх під час розповіді Ісусом Своєї притчі. Саме вони нарікали на те, що Ісус Христос приваблює грішників (Лк. 15:1-2).
Нувен побачив себе в усіх образах: у змарнованому житті молодшого сина, в осуді старшого брата і релігійних лідерів та в Батьківському серці, відкритому для всіх.
Що можна сказати про нас? Чи бачимо ми себе в усіх образах живопису Рембрандта? Кожна історія, яку Ісус Христос розповідав, певною мірою говорить і про нас.
