Пастор Ватсон Джонс згадує, як вчився їздити на велосипеді. Його батько ішов поруч, як раптом маленький Ватсон побачив на ґанку дівчат. “Татку, я вже можу сам!” – сказав він. Але це було не так. Ватсон надто пізно усвідомив, що ще не навчився балансувати без батьківської підтримки. Він ще не досяг того рівня, про який думав.
Небесний Отець хоче, аби ми зростали “у міру зросту Христової повноти” (Еф. 4:13). Однак духовна зрілість відрізняється від природної зрілості. Батьки навчають дітей самостійності, щоб вони більше не залежали від них. Небесний Отець навчає нас з кожним днем все більше залежати від Нього.
Апостол Петро починає свій лист, обіцяючи “благодать… та мир… в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого”, і закінчує його, спонукаючи нас “зростати” в цій “благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1:2; 3:18). Зрілі християни ніколи не втрачають потреби в Господі Ісусі.
Ватсон попереджає: “Дехто з нас намагається прибрати руки Ісуса з руля нашого життя”. Наче нам не потрібні Його сильні руки, щоб тримати, підняти і обійняти нас, якщо ми хитаємось або падаємо. Ми не можемо зростати без залежності від Христа. Ми зростаємо, лише якщо ще глибше вкорінюємося в Його благодаті і пізнанні.
