У святвечір 1944 року у в’язничному шпиталі помирав чоловік на прізвисько “Старий Брінкер”, очікуючи на імпровізоване різдвяне богослужіння, яке проводили товариші арештанти. “Коли розпочнеться музика?” – запитав він Вільяма Макдугалла, якого ув’язнили разом із ним. “Скоро”, – відповів Макдугалл. “Добре, – промовив помираючий, – тоді я зможу порівняти їх з ангелами”.
Десятиліттями раніше Брінкер відійшов від віри в Бога, втім перед смертю він покаявся в своїх гріхах і примирився з Господом. Замість того, щоб дивитися на інших похмурим поглядом, він усміхався, що, як зауважив Макдугалл, “було справді по-іншому”.
Брінкер помер у мирі після того, як на його прохання хор з одинадцяти виснажених в’язнів заспівав пісню “Тиха ніч”. Знаючи, що Брінкер знову повірив в Ісуса і мав возз’єднатися з Богом на небесах, Макдугалл сказав: “Смерть імовірно була бажаним різдвяним гостем для старого Брінкера”.
Те, як Брінкер очікував на свою смерть, нагадує мені про Семена, святого чоловіка, якому Святий Дух відкрив, що він не помре, “перше ніж побачить Христа Господнього” (Лк. 2:26). Побачивши у храмі Ісуса, Семен вигукнув: “Нині відпускаєш раба Свого… із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє” (Лк. 2:29-30).
Найбільшим різдвяним дарунком є дарунок рятівної віри в Ісуса Христа.
