Після розмови з Грейді мені стало зрозуміло, чому він, вітаючись, віддавав перевагу “кулачному привітанню”. Рукостискання виявило б шрами на зап’ястку, які є наслідком його спроб суїциду. Ми схильні приховувати свої рани, зовнішні або внутрішні, які нам завдали інші або ми самі.

Поспілкувавшись з Грейді, я подумав про тілесні шрами Ісуса, про рани від цвяхів на Його руках і стопах та від списа, яким прокололи Йому бік. Замість того щоб ховати ці рани, Христос звернув на них увагу.

Після того, як Хома засумнівався у воскресінні Ісуса, Господь сказав йому: “Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий” (Ів. 20:27). Коли Хома особисто побачив ці шрами і почув дивовижні слова Христа, він переконався, що перед ним був Ісус. І тоді він вигукнув: “Господь мій і Бог мій!” (в. 28). Проте Ісус виголосив особливе благословіння для тих, хто, не бачивши Його та Його тілесних ран, все одно увірували: “Блаженні, що не бачили й увірували” (в. 29).

Найкраща новина полягає в тому, що Він отримав рани через наші гріхи, які ми вчинили проти інших або проти самих себе. Ісус помер заради прощення гріхів усіх, хто в Нього вірить і разом з Хомою визнає: “Господь мій і Бог мій!”