Малкольм здавався впевненим у собі підлітком. Однак ця впевненість була напускною. Насправді через неспокій в родині він почувався наляканим, прагнув схвалення і хибно відчував себе відповідальним за сімейні проблеми. “Скільки себе пам’ятаю, – розповідає він, – кожного ранку я йшов до ванної кімнати, дивився у дзеркало і вголос до себе промовляв: «Ти – тупий, потворний і винуватий»”.

Малкольм відчував огиду до самого себе, допоки йому не виповнився двадцять один рік. Тоді він отримав Боже одкровення стосовно своєї ідентичності в Ісусі Христі. “Я усвідомив, що Бог полюбив мене безумовною любов’ю, і ніщо ніколи цього не змінить, – згадує він. – Я ніколи не заважатиму Богу, і Він ніколи мене не покине”. Тепер Малкольм дивився у дзеркало і говорив зовсім інше: “Ти улюблений, вродливий, обдарований і невинний”.

Історія Малкольма показує, що робить з віруючими в Христа Божий Дух. Він звільняє нас від страху, показуючи, як дуже нас полюбив Бог (Рим. 8:15,38-39), підтверджує, що ми Божі діти зі всіма благами, які несе цей статус (Рим. 8:16-17; 12:6-8). Отже, ми здатні подивитися на себе правильно, відновивши своє мислення (Рим. 12:2-3).

Минуло багато років, однак Малкольм і досі щодня промовляє собі ці слова, підтверджуючи, ким він є у Божих очах. У Його очах ми дійсно улюблені, вродливі та обдаровані.