У високому куполі Собору Святого Павла в Лондоні міститься “Галерея, яка шепоче” , до якої можна дістатися 259 сходами. Там ви можете пошепки сказати слово, і вас почують у будь-якому місці круглої галереї, навіть на протилежному боці прірви шириною понад тридцять метрів. Інженери пояснюють цей феномен сферичною формою купола і низькою інтенсивністю звукових хвиль при шепоті.

Як нам хочеться бути впевненими в тому, що Бог чує наш відчайдушний шепіт! Псалми сповнені свідоцтв, що Бог чує наш плач, молитви і шепіт. Давид пише: “В тісноті своїй кличу до Господа, і до Бога свого я взиваю” (Пс. 17:7). Він та інші псалмоспівці знову й знову благають: “Почуй молитву мою” (Пс. 4:2), “мій голос” (Пс. 5:4), “зідхання” (Пс. 101:21). Іноді їхні молитви були більше схожі на шепіт: “Говорю з своїм серцем, а мій дух розважає” (Пс. 76:7).

Описуючи відповіді на свої благання, псалмоспівці підтверджують, що Бог чує. Давид говорить: “Він почує мій голос із храму Свого, і доходить мій зойк до лиця Його в уші Йому!” (Пс. 17:7). Оскільки на той час храм ще не був збудований, Давид імовірно казав про те, що Бог слухав зі Своєї небесної оселі.

З-під купола небес, високо над землею, Бог прислухається до наших тихих молитов, навіть до нашого шепоту… і слухає.