Разом із мамою та сестрами я сиділа біля ліжка батька до останнього його подиху. Через декілька днів йому б мало виповнитися вісімдесят дев’ять років. Проте він тихо перейшов у інше життя, де на нього очікував Господь. Його відхід лишив нас з пустотою в серці, яку він колись заповнював, і тепер у нас залишилися тільки спогади про нього та пам’ятні речі. Втім у нас також була надія, що одного дня ми возз’єднаємося.
Ця надія ґрунтувалася на вірі, що наш батько перебуває з Богом, Який його знає і любить. Перший подих нашому батьку дарував Бог (Іс. 42:5). Втім навіть перед його першим подихом та в миті між подальшими подихами Бог глибинним чином брав участь у кожному аспекті батьківського життя, так само як і у вашому та моєму житті. Господь дивовижно створив та “виткав” його в материнській утробі (Пс. 138:13-14). І коли відбувся останній подих батька, з ним був Божий Дух, тримаючи його і несучи до вічної оселі з Богом (вв. 7-10).
Це стосується всіх Божих дітей. Богу відома кожна мить нашого швидкоплинного життя на землі (вв. 1-4). Ми дорогоцінні для Нього. З кожним новим днем і в очікуванні вічного життя долучаймося до хвали Йому з вуст “усього, що дихає”. “Господа хваліть!” (Пс. 150:6).
