Протягом останніх 800 років цікава традиція зберігається у єврейських весільних церемоніях. По завершенні вінчання келих, в якому було вино, ретельно обгортають серветкою і кладуть нареченому під ноги. Наречений наступає на келих і розбиває його. Це служить нагадуванням про те, що навіть у самі радісні моменти життя євреї зобов’язані пам’ятати про зруйнований у 70-му році після Р.Х. храм, про Єрусалим, і чекати повернення туди.
Але Бог знайшов для Себе ліпшу оселю. Він поселився в серцях Своїх послідовників. Святе Письмо містить чудову метафору: віруючі є водночас Нареченою Христа і храмом, де Бог живе. Бог формує нас немов ті цеглини, щоб добре прилягали одна до одної, і вибудовує місце Свого постійного перебування. В той же час Він готує Собі Наречену і планує весілля, на якому буде присутня вся велика родина віруючих, починаючи з перших днів Всесвіту.
Наша роль у цьому процесі порівняно проста, хоча й буває інколи болісною. Ми співпрацюємо з Богом, а Він звершує в нас Свою працю, щоб зробити нас більше схожими на Свого Сина Ісуса Христа. А потім прийде день найвеличнішого весілля. Наш Господь приведе Свою Наречену, яка буде без будь-яких вад та недоліків. Ми справді будемо святими й непорочними (Еф. 5:27). Це весілля ознаменує кінець всякій журбі та стражданням.
