У кінці сімнадцятого століття Вільгельм ІІІ Оранський навмисно затопив значну частину території своєї країни. Нідерландський монарх вдався до таких відчайдушних кроків у намаганні завадити вторгненню іспанців. Це не спрацювало, і величезну кількість сільськогосподарських угідь просто змило в море. Як кажуть: “Відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів”.
За часів Ісаї Єрусалим також вдався до відчайдушних заходів перед загрозою з боку ассирійського війська. Створивши водосховище на випадок облоги, народ також зруйнував будинки, щоб укріпити міські стіни. Цю тактику можна вважати завбачливою, втім народ упустив найважливіше. Бог сказав: “Зробили ви між двома мурами збір для старого ставка, але ви не дивились на Того, Хто це зробив, Хто це віддавна створив, ви не бачили” (Іс. 22:11).
Можливо, перед нашими домівками не стоїть вороже військо. Однак Освальд Чеймберс сказав: “Удари завжди приходять у звичайний спосіб і через звичайних людей”. Такі “удари” становлять справжню загрозу. На щастя, разом з ними приходить і Божий заклик одразу звертатися до Нього за допомогою.
Якщо перед нами постануть труднощі, чи приймемо ми їх за можливості звернутися до Бога? Чи, можливо, вдаватимемося до власних відчайдушних рішень?
