“Містере Сінгермен, чому ви плачете?” – запитав дванадцятирічний Альберт, спостерігаючи за роботою майстра над дерев’яною коробкою.

“Я плачу, – відповів той, – тому що мій батько і дід також плакали”. Цю відповідь юному учню майстер дав в епізоді фільму “Маленький будинок у преріях”.

“Коли робиш гроб, сльози самі ллються, – пояснив містер Сінгермен. – Деякі люди не плачуть, бо вважають це проявом слабкості. Однак мене вчили, що людина відрізняється від інших живих істот тим, що вона може плакати”.

Ісус імовірно зі сльозами на очах порівнював Свою турботу про Єрусалим з турботою квочки про своїх курчат (Мт. 23:37). Його учні часто не розуміли те, що бачили в Його очах, і що чули в Його історіях. Уявлення Ісуса про силу було інакшим. Повертаючись з храму, учні звернули увагу свого Вчителя на великі кам’яні стіни та чудове оздоблення місця поклоніння (Мт. 24:1), захоплюючись працею людських рук. Однак Ісус бачив інший храм – зруйнований у 70-му році після Р. Х.

Христос показує, що фізично здорові люди знають, коли і чому плакати. Він плакав, бо Його Отець дбав, а Його Дух сумував про дітей, які ще не бачили, від чого болить Його серце.